понеділок, 30 листопада 2015 р.

Попередження неуспішності в навчанні грамоти

У підвищенні якості освіти і виховання важливу роль відіграє психолого – педагогічне вивчення молодших школярів, своєчасне виявлення причин відставання окремих учнів і вибір найбільш ефективних  шляхів усунення їх.
   Однією з найпоширеніших причин неуспішності  учнів початкових класів загальноосвітньої школи є різноманітні порушення усного і писемного мовлення, які ускладнюють опанування правильного читання і письма.
Доведено, що діти, які мають порушення мовлення  є невстигаючі або слабковстигаючі по рідній мові. Це перш за все діти, в яких недоліки вимови супроводжуються недорозвиненням фонетико-фонематичних процесів. При цьому спостерігаються не лише порушення виразності мови, але і аномальне опанування звукового складу слова.
  З кожним роком збільшується  кількість дітей з фонетико-фонематичними порушеннями мовлення Фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення (ФФНМ) – це порушення процесів формування вимови в дітей з різними мовленнєвими розладами через недоліки сприймання і вимови фонем. Відставання у фонетико-фонематичному розвитку створює серйозні перешкоди для успішного засвоєння дитиною  програмного матеріалу по читанню і письму, оскільки у неї виявляються недостатньо сформованими практичні узагальнення про звуковий склад слова, які у дитини з нормальним звуковим розвитком виробляються задовго до навчання в школі.
            Ще більші складності при навчанні виникають  у  дітей із загальним недорозвиненням мови, яке виявляється в порушеннях не лише вимови, але і лексико – граматичних засобів мови. (Загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ) – складне мовленнєве порушення, при якому у дитини з нормальним слухом та інтелектом порушуються усі компоненти мови: лексика, фонетика, граматика. Мовленнєвий недорозвиток може бути виражений в різному ступені: від повної відсутності мовленнєвих засобів спілкування до розгорнутого мовлення з окремими елементами лексико-граматичного та фонетичного недорозвитку.) Потрапляючи в загальноосвітню школу, такі діти стають неуспішними учнями лише із-за свого аномального мовленнєвого розвитку.
Вступ дитини до школи – важливий етап в житті, який міняє соціальну ситуацію її розвитку. До вступу в  школу дитину необхідно готувати. Важливо, аби діти 6-7-років володіли, перш за все, грамотною фразою, розгорнутою мовою, обсягом знань, умінь, навиків.
Одним з основних завдань педагогічної роботи з дітьми, що мають труднощі в навчанні грамоті, є формування у них психологічної готовності, достатнього рівня загального розвитку і розумових здібностей.
У сучасній методиці навчання грамоти загальновизнаним є положення про те, що практичне ознайомлення із звуковою стороною слова – це необхідна передумова для опанування читанням, а надалі і письмовим мовленням, писемність яких побудована за звукобуквенним принципом.
Дослідження ряду психологів, педагогів, лінгвістів (Д. М. Богоявленського, Д. Б. Ельконіна, О. Р. Лурія, Ф. А. Сохіна, Г. А. Тумакової і ін.) підтверджують, що елементарне усвідомлення фонетичних особливостей звучного слова впливає і на загальномовленнєвий розвиток дитини, на засвоєння граматичної будови, словника, артикуляції і дикції.
Навичка читання формується у дитини лише після опанування злиття звуків мови в склади і слова. На думку відомого психолога Д. Б. Ельконіна, «читання – є відтворення звукової форми слова по його графічній (буквеній моделі)». К. Д. Ушинський  відзначав, що «свідомо читати і писати може той, хто зрозумів звуко-складову структуру слова».
Тобто, аби дитина засвоїла письмове мовлення (читання і письмо) швидко, легко, а також уникнути багатьох помилок, тому необхідно навчити її звукового аналізу і синтезу.
Фонематичний аналіз – процес впізнавання та розрізнення звуків мовлення. Фонематичний синтез – розумова операція, завдяки якій окремі звуки мовлення з’єднуються у слова.
У свою чергу аналіз і синтез повинні базуватися на стійкому фонематичному сприйманні кожного звуку рідної мови. Фонематичне сприймання – це процес прийому, розрізнення звуків мовлення за фізичними та акустичними ознаками, розпізнавання у них загальних звукотипів (фонем). Фонематичне сприймання лежить в основі розуміння мовлення та засвоєння мови.
Сприймання і розуміння мовлення здійснюється за допомогою мовленнєвого (фонематичного) слуху. Фонематичний слух – це тонкий, систематизований слух, що дозволяє розрізняти і впізнавати фонеми рідної мови. Фонематичний слух є частиною фізіологічного слуху, що направлений на співвіднесення і зіставлення звуків, що чуються, з їх еталонами, які зберігаються в пам’яті людини.
Вважається, що формування так званого фонематичного (мовленнєвого) слуху, закінчується до початку третього року життя, а вдосконалення інших сторін слухових функцій відбувається протягом життя в залежності від виду діяльності.
Отже, розрізнення звуків мовлення (фонематичний слух) є основою для розуміння того, що ми говоримо. При не сформованості мовленнєвого звукорозрізнення дитина сприймає ( запам’ятовує, повторює, пише) те, що їй сказали, а те, що вона почула (іноді точно, а часом дуже приблизно). Особливо яскраво недостатність фонематичного слуху проявляється під час навчання читання та письма.
Значну роль у розвитку фонематичного сприймання відіграє лінгвістичний досвід дитини, її постійне спілкування з дорослим, зокрема, сприймання мовлення оточуючих дитину людей. Саме через слово, його семантику, з появою більш чітких та диференційованих артикуляційних навичок, удосконалення мовленнєвого слуху у дитини на початку 2 року життя починає формуватися фонематичне сприймання.
Отже, в цей період фонематичний розвиток відбувається бурхливо, постійно випереджаючи артикуляційні можливості дитини, що і слугує основою вдосконалення вимови (О. М. Гвоздєв). Недосконале фонематичне сприймання, з одного боку, негативно впливає на становлення дитячої звуковимови, а з іншого боку гальмує, ускладнює формування навичок звукового аналізу, без яких повноцінне читання і письмо неможливі.
Формування правильної вимови залежить від здібності дитини до аналізу і синтезу мовленнєвих звуків, тобто від певного рівня розвитку фонематичного слуху, що забезпечує сприймання фонем даної мови. Фонематичне сприймання звуків мовлення відбувається в ході взаємодії надходження в кору головного мозку слухових і кінестетичних подразнень. Поступово ці подразнення диференціюються, і стає можливим виділення окремих фонем. При цьому велику роль відіграють первинні форми аналітико-синтетичної діяльності, завдяки яким дитина узагальнює ознаки одних фонем і відрізняє їх від інших.
За допомогою аналітико-синтетичної діяльності відбувається порівняння дитиною свого недосконалого мовлення з мовленням старших і формування звуковимови. Недостатність аналізу і синтезу позначається на розвитку вимови в цілому. Проте, якщо наявність первинного фонематичного слуху вистачає для повсякденного спілкування, то його не вистачає для опанування читанням і письмом.
Розвиток фонематичного слуху і фонематичного сприймання має велике значення для опанування навичок читання і письма.
Готовність до навчання грамоті полягає в достатньому рівні розвитку аналітико-синтетичної діяльності дитини, тобто уміння аналізу, порівняння, синтезу і узагальнення мовленнєвого матеріалу.
Фонематичне сприймання – перший рівень в оволодінні грамоти, звуковий аналіз – другий. Ще один чинник: фонематичне сприймання формується в період від року до чотирьох років, звуковий аналіз – в пізнішому віці. І нарешті – фонематичне сприймання – здатність розрізняти особливості і порядок звуків, аби відтворити їх усно, звуковий аналіз – здатність розрізняти те ж саме, аби відтворити звуки у письмовій формі.
Рекомендації вчителям щодо розвитку фонетико-фонематичних процесів:
1. Вчити диференціювати на слух мовленнєві і немовленнєві звуки.
2. Вчити знаходити картинки на задані звуки, визначати місце звуку в слові.
3. Вчити придумувати слова або підбирати картинки, назва яких починається на певний звук.
4. Вчити називати перший і останній звук у слові, позначаючи відповідною літерою.
5. «Склеєне» слово (виділення окремих слів з поданого набору) (машинатанкходитисашасушкишколарибалка).
6. Вчити складати слова із запропонованих літер.
7. Вчити визначати місце звука.
8. Вчити робити звукобуквенний аналіз слів.
9. Мовлення дорослих – це взірець для наслідування.
10. Правильне мовлення – це запорука успішного навчання в школі.
11. Вірші, чистомовки, скоромовки та інший мовленнєвий матеріал використовуйте для виховання правильного мовлення і розвитку фонетико-фонематичних процесів та інші.
Василь 1ванович Помагайба — видатний український вчений у галузі початкового навчання грамоти — в питанні попередження неуспішності в навчанні грамоти звертав увагу вчителів на те, що «процес оволодіння початковою технікою читання й письма досить складний. Він потребує наявності у дитини відповідного розвитку органів чуття, мови, уваги, мислення, пам'яті, уяви, волі, розвитку м'язової системи, а від учителя вимагає достатньої обізнаності з методикою навчання грамоти, щоб далі успішно розвивати названі вище функції дитячого організму». В. І. Помагайба зазначає, що перші кроки оволодіння технікою читання й письма мають надзвичайно важливе значення для розвитку дитини, для її подальшого успішного чи неуспішного навчання. Якщо учень під час навчання грамоти не навчився, наприклад, правильно розкладати слова на склади і звуки, то цей недолік може тягнутися у нього роками, перешкоджаючи засвоювати граматику і правопис.
Працюючи з слабовстигаючими учнями з грамоти, вчитель не повинен обмежуватись звичайним тренуванням з читання й письма. Спочатку треба виявити, що саме перешкоджає тому чи іншому учневі опановувати процес читання чи письма, а тоді вже конкретно допомагати йому.
Для опанування грамотності дитина повинна достатньо володіти усним мовленням, бо звукові образи слів пов'язуються із зоровими образами.
Якщо у дитини слабо розвинуте усне мовлення, то тоді для навчання грамоти немає достатньої бази, на якій можна будувати процес читання. В таких випадках потрібні систематичні вправи з розвитку усного мовлення учня.
Процес читання і письма вимагає достатнього розвитку уваги. Якщо дитина не може зосередитися на процесі навчання, її увага швидко відволікається, то потрібно розвивати внутрішню увагу, організовуючи безпосередню діяльність її з конкретними предметами, наприклад, вправи з розрізною азбукою, читання по букварю з указкою і т. ін. Безпосередня діяльність завжди вимагає уваги і розвиває її.
Процес навчання грамоти неможливий без напруженого логічного мислення. Якщо в учня недостатньо розвинене логічне мислення, його треба навчити порівнювати (наприклад, порівняти слова: сом і сон; коса і коза; кора — гора; миска — мишка тощо), використавши для цього розрізну азбуку.
Слід пам'ятати, що вміти порівнювати і робити висновки — найважливіша властивість розумової діяльності, без чого навчання неможливе. Слабковстигаючі учні не завжди вміють порівнювати. Їх треба цьому вчити. Слід проводити порівняння каліграфічно написаних учителем букв на дошці і в зошитах дітей з тими буквами, які пишуть діти, в кожному окремому випадку пояснювати недоліки в написанні букви дитиною.
Серед невстигаючих з грамоти часто трапляються учні, які читають механічно. Прочитане слово у них не зв'язується з конкретним образом, із значенням слова. Такі учні читають, але змісту прочитаного не розуміють. Механічне читання затримує загальний розвиток учня і завжди веде до неуспішності. За свідоме читання треба дбати з самого початку навчання грамоти.
У кожному першому класі є учні з добре розвиненою слуховою пам'яттю. Вони легко запам'ятовують текст сторінки букваря і переказують його напам'ять, навіть не знаючи всіх букв, що є на цій сторінці. У таких випадках, показуючи склад слова указкою, вчитель зосереджує увагу учня на зоровому сприйманні того слова, що він читає, та сприйманні кожного складу слова.
Причин низької успішності з читання та письма в першому класі багато. Вчитель зобов'язаний виявити їх у кожному конкретному випадку і як найшвидше виправити їх.
Психофізіологічні закономірності процесів читання і письма та низька успішність у навчанні грамоти.
У дітей  шести-семи років клітинна будова головного мозку в основному вже сформована. Вони мають досить розвинену вищу нервову систему, досить розвинуті органи відчуття і запас конкретних уявлень і елементарних розумінь. У їх першій сигнальній системі відображено чимало вражень, відчуттів і уявлень від навколишнього зовнішнього оточення. Досить розвинута не лише перша, а й друга сигнальна система. Діти цього віку достатньо володіють мовою, а це дає можливість формуватись у їх свідомості не тільки конкретним уявленням, а й елементарним загальним розумінням.
Мислення, мова і діяльність — основа розвитку і навчання дитини.
Мова і мислення у дітей дошкільного віку так щільно переплітаються, що вони часто свої думки і свою діяльність супроводять живою мовою: під час гри розмовляють самі з собою, балакають замість ляльки, замість діючих у грі осіб. Згодом мислення дітей супроводжується лише внутрішньою мовою. Дитина семи років набуває нової властивості у своєму розумовому розвитку: вона може шляхом самоспостереження аналізувати свої вчинки, зокрема, аналізувати процес своєї вимови речень і слів. Це є однією з найважливіших психологічних рис свідомого навчання грамоти. Якщо дитина не може на основі самоспостереження аналізувати своє усне мовлення, вона ще не може успішно навчатися читати й писати. Для успішного навчання грамоти мовлення дитини повинно стати предметом її мислення. Як відомо, мовлення і мислення взаємозв'язані. Коли дитина вимовляє чи чує слово, то в її свідомості виникає певний образ, певне смислове значення цього слова, і навпаки: виниклий у свідомості дитини смисловий образ співвідноситься артикуляційно-слуховим актом, вимовою (мовчки чи вголос). Коли ми думаємо, ми мовчки говоримо і ніби чуємо, а коли говоримо, ми чуємо і думаємо.
При недорозвитку мовлення, білінгвізмі, недостатній увазі дитина може вимовляти слова, декламувати вірш, не уявляючи значення тих слів, що вимовляє. Вона може механічно повторювати слова і речення, якщо в її свідомості немає належних образів. За таких умов артикуляційно-слуховий акт не пов'язується із смисловим образом і закономірність навчального процесу порушується. Взаємозв'язок між мовленням і образом В. І.Помагайба відображав такою схемою:

Виникнення смислового образу
                   \\
Артикуляційно - слуховий акт

У процесі навчання грамоти до цих двох актів вищої нервової діяльності додається третій акт — зорове сприймання слова. Під час читання сприйняття зором слова викликає вимову його (артикуляційно-слуховий акт), а остання відновлює образ, смислове значення цього слова. Якщо прочитане слово не викликає смислового значення (конкретного образу), тоді читання стає механічним, пустим. Так буває часто у невстигаючих учнів: вони читають, але не розуміють, не уявляють в образах того, про що вони читають.
Процес читання умовно зображується такою схемою:

Зорове сприймання слова
                   \\
Артикуляційно-слуховий акт
                    \\
Виникнення смислового образу

При читанні про себе (мовчки) артикуляційно-слуховий акт здійснюється приховано. Читання мовчки стає швидким у часі, бо артикуляційно-слуховий акт скорочується, але не випадає.
Значні труднощі в оволодінні процесом читання становить зливання приголосного з голосним — читання відкритого складу, а також сполучення складів (читання слова) і сполучення слів (читання речень). Зосередивши всю свою енергію на читанні складу чи слова, дитині важко схопити значення слова чи зміст речення. Це й веде часто до того, що вона читає механічно, тобто обмежується зоровим сприйманням слова і артикуляційно-слуховим актом у відриві від виникнення смислового образу слова. Надмірна повільність зорового сприймання утруднює розуміння прочитаного. Такі діти люблять слухати, коли хтось читає, і не люблять самі читати.
Процес письма психологічно тісно пов'язаний з процесом читання. Письмо і читання історично розвивались у взаємозв'язку: писали, про що думали, і писали для того, щоб читати. Проте часто трапляється, що і діти, і дорослі вміють читати, але не вміють писати. Чимало, наприклад, дітей  шести –семи років, прийшовши до школи, читають, але не пишуть. Зате хто вміє писати, той уміє читати (див. табл. 1).
Схема процесу письма (В. І. Помагайба)
Списування
Сприймання тексту
Артикуляційно-слуховий
Смисловий образ
Словесно-графічне зображення
Диктант
Сприймання тексту
Артикуляційно-слуховий
Смисловий образ
Словесно-графічне зображення
Самостійне письмо
Сприймання тексту
Артикуляційно-слуховий
Словесно-графічне зображення


У здійсненні кожного моменту списування, диктанту чи самостійного письма можливі неточності або й помилки. Письмо в усіх його видах містить .у собі більше труднощів, ніж читання. Неправильне чи недостатнє усування цих труднощів приводить до відставання у навчанні. Наприклад, якщо артикуляційно-слуховий акт неточний, тоді неточним буде і словесно-графічне зображення.
Процес письма при навчанні грамоти важливий тим, що під час письма звуковий склад слова конкретизується діями учня: учень вимовляє звук і зображує його буквою.
А дія завжди допомагає усвідомити суть певного явища. На цій основі в навчанні грамоти використовуються вправи з розрізною азбукою, яка дає можливість «писати», тобто зобразити слово картками із зображеними на них буквами.
Процеси читання і письма, як бачимо зі схем, взаємопов'язані. Невід'ємними частинами кожного з них є смисловий зміст того, про що читають чи про що пишуть, і артикуляційно-слуховий акт, тобто вимова вголос чи про себе. Якщо в процесі навчання читання чи письма не забезпечено розуміння змісту чи вимови, то обов'язково матиме місце неуспішність. А тому при навчанні грамоти смислове значення кожного слова в реченні повинно бути усвідомлене і правильно вимовлене учнем.
Низьку успішність учнів з читання і письма треба попереджувати і зразу ж виправляти. А для цього вчителеві потрібно добре запам'ятати психофізіологічні і психологічні закономірності успішного навчання грамоти.

Для того, щоб учень міг навчитися писати, він повинен добре розрізняти почуті звуки мовлення і зберігати їх порядок, добре засвоїти написання букв, не змішувати близькі по накресленню і виробляти точні рухові навички. Оволодіваючи цими навичками, учень повинен вслуховуватися і розрізняти звуки мовлення, в чому йому допомагає проговорювання ним складу або слова, що диктує вчитель. У процесі оволодіння письмом беруть участь різні психологічні операції. Учитель повинен ураховувати ту роль, яку в цьому процесі відіграють слуховий аналізатор, артикуляція (яка забезпечує правильне проговорювання), збереження зорового образу букви і вироблення точних рухових навичок.

Немає коментарів:

Дописати коментар