Учительська доля (вірш)

Про наболіле (дійсність вражає, а держава...)
Стара учителька рахує копійки,
Які на пенсію в держави заробила.
Промчали наче коні ті роки,
І доля щедро скроні посріблила.


Згадався перший у житті урок,
І незнайомий клас, і милі діти.
Як довго не лунав тоді дзвінок?
А на столі стояли вересневі квіти.

Було багато праці і снаги,
І ночі над конспектами, і слава,
І шанували всі її батьки,
І «видавала» грамоти держава.

Стара учителька рахує копійки,
Які на пенсію в держави заробила,
І не біда, що вже пройшли роки –
Бо півсела вона таки навчила.